Стати дорослими:
як у школі «Мрія» навчають дітей із особливими освітніми потребами під час війни
У навчально-реабілітаційному центрі «Мрія» у Львові є 245 дітей. З початком повномасштабного вторгнення школа стала тимчасовим прихистком для вихованців дитбудинку, евакуйованого з Донеччини. А тепер війна відлунює у регулярних повітряних тривогах, додаючи дітям стресу.
Школа потрапила у перелік закладів, які опікуються дітьми з інвалідністю, що отримала допомогу від Альянсу громадського здоров’я разом із Payoneer. У 2023-му Альянс спільно з Міністерством соціальної політики визначив родини й заклади, які першочергово потребували підтримки.
Як діти з особливими освітніми потребами вчаться ставати дорослими й адаптуються до життя в умовах війни, читайте в репортажі.
Відеоуроки: як зацікавити кожного
Ранкове сонце виблискує на картинах, розвішаних вздовж коридору — це роботи тутешніх вихованців. Навколишню тишу — діти зараз на уроках— ураз порушує кілька уривчастих криків. Хлопчик, якому важко говорити, намагається висловити, що його турбує. Слідом виходить вчителька, перепитує, пояснює, заспокоює. Невдовзі обоє повертаються на заняття.
У навчально-реабілітаційному центрі «Мрія» є 245 дітей та 71 педагог. Діти з особливими освітніми потребами навчаються у маленьких класах, максимум по шестеро людей. Поза тим, є ті, хто потребує індивідуальних занять із педагогом.
«Черепаха-аха-аха…», — долинає дитяча пісенька з-за дверей класу.
Шестеро першокласників під керівництвом вчителя роблять розминку — музична пауза. Разом відтворюють рухи з відеоуроку, що транслюється на інтерактивній дошці: там вчителька разом із дітьми танцює на шкільному подвір’ї.
У цьому класі навчаються діти з розладами аутичного спектру.
Інтерактивні уроки допомагають дітям не лише отримати нові знання, а й тренувати координацію рухів
«Завдяки таким вправам діти вчаться краще усвідомлювати власні рухи, тренують координацію, — розповідає Галина Пирч, директор закладу. — Упродовж кількох місяців ми навчаємо їх тільки сидіти за партою, тримати ручку або ложку у руках. Сучасні технології приходять у поміч: діти дивляться на екран й повторюють команди».
Таких класів — п’ять на паралелі. Крім уроків у малих групах, для учнів влаштовують спільні заняття: щоб комунікували з більшою кількістю нових людей, відтак — ліпше соціалізувалися.
«Усі матеріали підбираємо так, щоб вони були якомога доступнішими для кожної категорії дітей, — Анна Смірнова, заступник директора з навчально-корекційної роботи, розповідає, як сучасні технології допомагають навчати дітей. — Наприклад, діти з розладами аутичного спектру за допомогою відеоуроків вчаться читати, зором «фотографуючи» малюнок та запам’ятовуючи ціле слово. Натомість діти з інтелектуальними порушеннями опановують читання від звуку до складу — і так до цілого слова. Усім ми показуємо завдання на мультимедійній дошці, але відеоуроки відрізняються. Технології разом із уявою вчителя дозволяють пояснювати матеріал залежно від того, як його сприймає дитина».
Для навчання, реабілітації й дозвілля Альянс громадського здоров’я за підтримки Payoneer допоміг школі придбати потрібне обладнання. Це інтерактивна дошка й проектор, різноманітні тренажери у спортзал, а також сенсорна кімната та світловий планшет для пісочної анімації. Загалом допомогу отримали 18 закладів, які навчають та реабілітують дітей з інвалідністю.
У великій темній берлозі діти можуть усамітнитися, коли хочуть побути наодинці
Після уроків у дітей — корекційні заняття та різноманітні гуртки. Вони займаються з психологами, реабілітологами, логопедами або ж печуть тістечка, проходять казкотерапію, шиють одяг, розмальовують вітражі тощо.
Простір для руху і місце для релаксу
«Аліно, голову назад! Спину рівніше! Владе, молодець! Володю, самостійно», — вчитель лікувальної фізкультури Олег Кіргач проводить заняття для трьох учнів. Вправи на тренажерах він вибирає індивідуально: враховує вік, фізичний стан і супутні захворювання кожного.
Десятикласниця Аліна почергово відводить ноги на тренажері для розвитку мʼязів. Це активність, щоб підтримувати гарну фізичну форму.
У Владислава — деформація гомілки та гомілкостопового суглобу. Вчитель підводить хлопчика до реабілітаційних брусів: треба пройти відстань, тримаючись за поперечні палки та долаючи перешкоди — виступи під ногами.
Урок лікувальної фізкультури. Вчитель Олег Кіргач тренує свого підопічного
«Заняття на цьому тренажері розвиває правильну ходьбу та просторову орієнтацію», — пояснює Олег Кіргач.
Володя тим часом тренує руки на поліфункціональному силовому тренажері. Так розвиває витривалість, задіюючи різні групи м’язів.
«Усі діти у закладі, які можуть це робити, займаються лікувальною фізкультурою, — каже вчитель. — Також у нас багато циклічних тренажерів для кардіотренувань, які покращують витривалість і стан серцево-судинної та дихальної систем. Це орбітрек, вело- і бігові доріжки, велотренажер для реабілітації верхньої та нижньої частини тіла. Щоб учень відчував результат, треба дотримуватися двох головних принципів: систематичності та поступовості. Тобто займатися регулярно і потрохи збільшувати навантаження».
Зі спортзалу йдемо в одну з улюблених дитячих кімнат.
«Цей простір — щоб перемкнутися емоційно, розслабитися, — Галина Пирч прочиняє двері. — Дитина заходить сюди в кепському настрої, але всередині заспокоюється. Ми не проводимо тут навчання — це передусім місце для релаксу».
На темних стінах простягають гілля дерева, підсвічені ультрафіолетом. В одному кутку — сухий басейн з кульками і батут, в іншому — світловий стіл-планшет для пісочної анімації. При вході стоїть темна сенсорна кімната — високий намет із іграшками, навушниками й ковдрами всередині, на неї ще кажуть «берлога». Учень може туди сховатися, якщо відчуває потребу усамітнитися чи про щось подумати наодинці.
Анна Смірнова показує кімнату для релаксу — простір, щоб перемкнутися на позитив
«Діти малюють на піску, що їм підказує фантазія, слухають тут підібрані мелодії, залазять у басейн чи скачуть на батуті, — каже Анна Смірнова. — Їх заспокоює тактильність, а завдяки берлозі потрошки долають страх замкнутого простору».
Три короткі сигнали. Що змінила війна
«Ми стали волонтерами мимоволі», — Анна Смірнова згадує, як заклад переживав початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Центр «Мрія» став притулком для тих, хто втікав від війни з гарячих регіонів. З початку вторгнення заклад прийняв 85 дітей із ментальними порушеннями, які евакуювалися з міста Миколаївка на Донеччині. Ними опікувалися тутешні вихователі, приходили волонтери, влаштовували їм дозвілля. Згодом вимушено переселені діти евакуювалися до Іспанії, а вихованці «Мрії» продовжують допомагати.
«Ми постійно беремо участь у різних благодійних ярмарках, діти продають власноруч випечені солодощі та хендмейд вироби, — розповідає директор Галина Пирч. — Виручені гроші передаємо на потреби військових, яких знаємо особисто. Діти відчувають себе залученими, знають, що роблять добро»
Директор закладу Галина Пирч каже, що найважливіше у їхній роботі — підготувати дітей до дорослого життя
Навіть у тиловому Львові війна постійно дає про себе знати сигналами повітряної тривоги. Заклад має свою систему оповіщення. Три короткі дзвінки означають, що треба йти в укриття.
«Ми говоримо з дітьми про війну делікатно, щоб не стривожити й не травмувати, — мовить Анна Смірнова. — Кажемо, що тривога означає небезпеку, що потрібно сховатися. Діти знають, що летять ракети, що можуть бути вибухи. Від війни не сховаєшся, бо й вдома багато розмов про неї».
Наразі восьмеро випускників центру долучилися до війська. Заходять у «Мрію», показують свої нагороди.
«Ми прагнемо підготувати дітей до майбутнього, щоб вони по змозі зуміли зарадити собі в житті, могли заробити на хліб, — говорить директор Галина Пирч. — Хтось вміє майструвати по дереву, хтось випікає солодощі, а хтось малює, як Марія Примаченко. Наше завдання — виявити й розвинути, кому до чого лежить душа».
Репортаж Ярослави Тимощук
фотографії Каті Москалюк